.JPG)
Від серця дорослого – в серце дитини
ми прокладаєм любові стежину
Багато років я займаюсь улюбленою справою – вихованням дітей дошкільного віку. Мене часто запитують батьки моїх вихованців: «Як же ви з ними усіма справляєтесь?!», на що я відповідаю: «Так, з ними іноді буває важко, але якщо любиш, - з усім впораєшся». Тому що найголовніше в нашій роботі – щиро і відверто любити їх усіх – і Чомусика, і Питайлика, і Неслухнянчика, і Шустрика, і ту ж Машеньку…
Так, я зізнаюсь у тому, що щиро люблю свою роботу і своїх діток, і саме тому іноді стає до крику боляче на душі, коли бачу, як деякі батьки сприймають свої батьківські обов’язки як щоденну рутинну роботу, яка в основному базується на виконанні набридливих побутових дій. Для них головне – взути, одягти і нагодувати. Все інше – це робота педагогів садочка, а потім – школи. Проте перекладання своїх обов’язків не звільняє від їх виконання!
Якось я запитала у своїх малят: «Як часто ваші мами читають вам казки? Хто з них співає вам перед сном колисанку? Коли останній раз тато грався разом з вами? Як часто тато вас цілує і обіймає?». Від відповідей дітей мені стало страшно… Страшно від усвідомлення, - нам усім дорослим не вистачає часу на наших рідних дітей.
Ми забуваємо найголовніше: це маленьке диво, яке так солодко посапує у своєму ліжку, - це найдорожче, що є у нашому житті, це те єдине, заради чого ми маємо жити.
І чому ж так відбувається, що наші чоловіки не мають часу – просто сісти і поговорити з сином, а наші жінки не знають колисанок і народних казок!? Нашим сучасним мамам і татам набагато простіше і легше ввімкнути телевізор чи DVD або комп’ютер з іграми, говорячи при цьому: «Головне, дитина чимось зайнята!». Батьки, а для чого ж потрібні ви?! А потім ми дивуємось: звідки в наших дітей агресія, жорстокість та байдужість.
Найперші педагоги від Бога і природи – це ми, батьки! Ніщо у світі не замінить лагідного погляду маминих очей, її ніжних слів, теплих татусевих обіймів, і його мудрого слова. Як часто ми сумуємо за цим, вже ставши дорослими, але, на жаль, час повернути неможливо.
Тож давайте будемо мудрішими і віддамо усю любов нашого серця своїм дітям, і не будемо її нічим і ніким замінювати. Пам’ятаймо, наш малюк щиро вірить нам і любить усією силою свого дитячого серденька. Не зрадьте ж його! Не замінюйте материнську турботу і батьківську мудрість на сучасні новинки побутової техніки, і не сподівайтесь ні на кого іншого. Маму і тата дитині ніхто не замінить!
Щиро любіть своїх дітей, і ви побачите, - вони віддячать вам своїм добрим і щирим ставленням у дорослому віці.
Поговори зі мною мама, про що-небудь поговори…
Як часто пісню цю співала моя мама,
Та зміст цих слів я ще тоді не знала.
А зараз, мабуть, я б усе віддала
За п’ять хвилин у маминих руках,
Щоб зберегти її тепло в віках.
Чому цінуємо лише коли втрачаєм?
Чому ми не шануєм те, що маєм?
Чому не бережемо найдорожче,
Що відгукнеться болем
Нам колись ще…
Мамине слово – воно наймудріше,
Мамина ласка – вона найніжніша,
Мамині руки – вони найтепліші,
Любов матусі – вона найсвятіша!
Пісня і казка – вони найсолодші,
Їх пам’ятаймо! Вони – найдорожче!
Батька підтримка у тяжку годину,
Для цього й існує на світі родина!
Коментарi